МИНИСТЕРСТВО ЗРАВООХРАНЕНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

ІНС= ТРУКЦІЯ

= для медичного застосування

ЕНАЛАПРИЛ-HL-ЗДОРОВ’Я

(ENALAPRIL-HL-ZDOROVYE)

Склад:

діючі речовини: <= /span>enalapril, hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить еналапри= лу малеату 10 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовин= и: лактози моногідра= т, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізовани= й, крохмаль картопляний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремув= атим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми з рискою і фаскою.

Фармакотерапев= тична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову|= систему. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ|. Еналаприл= | і діуретики. Код АТХ С09В А02.

Фар= макологічні властивості. Препарат містить комбінацію двох антигіпертензивних засобів. Гіпотензивні ефекти двох компонентів доповнюють один одного і зберігаються <= span class=3DFontStyle17>протягом 24 годин. Наявність еналаприлу дозволяє зменшити втрату калію, асоційовану з прийомом гідрохлортіазиду.

Фармакодинаміка. Еналаприл – <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>високоспецифічний= конкурентний антагоніст АПФ, проліки, які= в організмі перетворюються на активний <= span class=3DFontStyle15>метаболіт еналаприлат.

Еналаприлат пригнічує активність АПФ, унаслідок чого = ангіотензин I не перетворюється на ангіотензин II – речовину, що = має значну судинозвужувальну дію, <= span class=3DFontStyle17>також зменшує секрецію альдостерону, зав= дяки чому концентрація = ангіотензину II і альдостерону у крові зменшується. Гальмує розпад брадикініну, = який є потужним вазопресорним пептидом. Механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка регулює артеріальний тиск; еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

Пригнічуються пре= сорні (симпатоадреналові) та активуються = депресорні (калікреїн-кінінові і простагландинові) системи організму, підвищується утворення судинно= го ендотеліального чинника. Унаслідок цих ефектів зменшується загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск, тиск у малому колі кровообігу, збільшуєть= ся серцевий викид. Еналаприл спричиняє поступове зниження систолічного і діастолічного тиску.

Призначення еналаприлу пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму. Симптомна постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження = артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Раптова відміна еналаприлу не при= зводила до швидкого підвищення рівня артеріального тиску. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через             2-4 години після перорального призначення індивідуальної дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай реєструється через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після призначення препарату. Тривалість збереження ефекту залежить від дози. Втім, у рекомендованих дозах антигіпертензивні і гемодинамічні ефекти зберігалися при одноразовому прийомі внутрішньо принаймні протягом 24 годин.

У пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжувалося зменшенням периферичного опору артерій із деяким збільшенням <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>серцевого викиду = і незначними змінами серцевого ритму а= бо без таких змін. Після призначення еналаприлу збільшувався нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації не змінювалася. Проте у пацієнтів з низькою швидкістю гломерулярної фільтрації до початку лікування вона зазвичай збільшувалася. Антигіпертензивна терапія еналаприлом призводить до істотного регресу гіпертрофії лівого шлуночка зі збереженням систолічної функції останнього. Лікування еналаприлом асоціювалос= я зі сприятливими ефектами на фракції ліпопротеїнів у плазмі крові і сприятливим впливом на загальний рівень холестерину або без такого впливу.

Ступінь зниження артеріального тиску, яке спостерігалося при поєднанні ена= лаприлу і гідрохлортіазиду, перевищував такий= при окремому застосуванні індивідуальних компонентів.

Гідрохлортіазид <= /span>– активний сечогінний засіб, дія якого зумовлена зменшенням реабсорбції іонів натрію і хлору у проксимальній частині звивистих канальців. Відбувається також пригнічення реабсорбції калію і бікарбонатів. Діуретичний ефект розвивається через                    2 години, максимальний ефект – через= 4 години і триває до 12 годи= н. Діуретичний ефект проявляється при алкалозі та ацидозі, не зменшується при тривалому застосуванні.

Гідрохлортіазид <= /span>збільшує активність реніну плазми крові. Хоча еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів = з низькореніновою гіпертензією, супутнє призначення гідрохлортіазиду призводить до більшого зниження артеріального тиску у цих пацієнтів.

<= span class=3DFontStyle18>Гідрохлортіазид спричиняє сечогінну та антигіпертензивну дію, але при тривалому застосуванні можливі = метаболічні відхилення, що нівелюються еналаприлом (гіпокаліємія). Комбінація інгібітора АПФ з діуретичним = засобом збільшує антигіпертензивну дію і зменшує навантаження на міокард. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3-4 тижні лікування.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>

Фармакокінетика. Еналаприл добре абсорбується. Після перорального прийому у травній системі абсорбується приблизно 60 % еналаприлу. Одночасний прийом їжі= не впливає на всмоктування. У печінці гі<= /span>дролізується з утворенням еналаприлату. Біодоступність становить майже 40 %. При пероральному = прийомі еналаприлу C_max у плазмі крові спостерігаються для еналаприлу через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проникає= крізь гістогематичні бар’єри, крім гематоенцефалічного, <= span style=3D'mso-ansi-font-size:12.0pt;mso-bidi-font-size:12.0pt'>проникає крізь плаценту, у незначній кількості екскретується у грудне молоко. Еналаприла= т не піддається біотрансформації. Еналаприлат зв’язується з протеїнами плазми ме= нш ніж на 50 %. Після прийому еналаприлу 33 % дози виводиться з = фекаліями (6 % – у формі еналаприлу, 27 % – у формі еналаприлату), з сечею приблизно 60 % (20= % – у незмінному стані, 40 % – у формі = еналаприлату). Нирковий кліренс становить 150 ± 44 мл/хв.                          Т_{½<=
/sub>
еналаприлату становить 11 годин. При нирковій}недостатності Т_½=
; зростає. Еналаприлат видаляється з організму при проведенні гемодіалізу.

Гідрохлортіазид <= /span>швидко всмоктується після прийому внутрішньо (60-80 %). Діуретичний <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>ефект розвивається протягом 1-2 годин і більше. Гідрохлортіазид накопичується в еритроцитах у 3-9 разів більше, ніж у плазмі крові. Зв’язування з біл= ками плазми крові                40-70 %= . Об’єм розподілу у термінальній фазі виведення становить 3-6 л/кг (що еквівалентно               210-420 л при масі тіла 70 кг). = Гідрохлортіазид метаболізується мало. Коли рівні у плазмі крові оцінювали прин= аймні протягом 24 годин, час напівжиття у плазмі коливався у межах від 5,6 до 14,8 години. Гідрохлортіазид швидко елімінується = нирками, Т_&f=
rac12; – 10 годин, майже                 95 % речовини виводиться з сечею. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту та у гру= дне молоко, але не проходить через гематоенцефалічни= й бар’єр.

У хворих <= /span>із тяжкою нирковою недостатністю Т_½ еналаприлату і гідрохлортіазиду збільшуються.

Одночасне призначення множинних доз еналаприлу і гідрохлортіазиду незначною мірою впливає або не має впливу на біодоступність цих препаратів. Комбінована таблетка біоеквівалентна окремому призначенню її компонентів.

=

Клінічні характеристики.

Пок= азання. Артеріальна гіпер= тензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

=

= Протипоказання. Підвищена чутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювально= го ферменту (АПФ), гідрохлортіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; пацієнти з тяжкими порушеннями функції нирок (клір= енс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує=              265 мкмоль/л (3 мг/100 мл); = стеноз ниркової артерії; протипоказано під час проведення гемодіалізу; клінічний с= тан після трансплантації нирки; тяжкі порушення функції печінки; анурія, первин= ний гіперальдостеронізм; резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкаліємі= я; рефрактерна гіпонатріємія; симптомна гіперурикемія (подагра); вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Не слід застосовувати еналаприл з препаратами, що містя= ть аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Еналаприл та гідрохлортіазид

Інші антигіпертен= зивні препарати. Супутнє застосування β-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект препарату. Одночасне застосува= ння нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.

Гангліоблокатори = або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним спостереженням за станом пацієнта.

Препарати літію. = Діуретики або інг= ібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків або інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією, включаючи тих, хто отримує лікування діуретиками), які застосовують НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ спричиняє адитив= ний ефект на підвищення калію у сироватці крові та подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Такі ефекти, як прав= ило, оборотні. Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рі= дини та знаходитися під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.
Еналаприл<= /u>

Калійзберігаючі д= іуретики і калієві добавки. Інгібітори АПФ можуть посилювати спричинену калійзберігаючими діуретика= ми гіперкаліємію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести = до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засо= би показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливос= ті застосування»).

Діуретики (тіазид= або петльові діуретики). Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочинаючи лікування з низьких доз препарату.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/наркотики. Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.=

Препарати золота.= Поодинокі реакції, подібні реакціям на нітрити (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.=

Симпатоміметики. = Симпатоміметики м= ожуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.=

Алкоголь. = Підсилює гіпотенз= ивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні препарати. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсул= іни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у к= рові з ризиком гіпоглікемії. Такий ефект, імовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-блокат= ори. = Еналаприл можна з обережністю застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли = її застосовувати як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і β-блокаторами.<= /span>

Інгібітори mTOR. Супутнє застосування з інгібіторами mTOR (такими як темсіролімус, сіролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки препарату РААС. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції ни= рок, рівнів калію та артеріального тиску.

Гідрохлортіазид

Наступні лікарськ= і засоби можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні= :

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин= ). Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні анальгетик= и, антидепресанти. Може відбуватися потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні засоби та інсулін). На тлі лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін с= лід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом гідрохлортіазиду.

Холестирамін та смоли колестиполу. Аніонно-обмінні с= моли можуть зменшити всмоктування гідрохлортіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлортіазиду зі шлунково-кишкового тракту відповідно на 85 % та 43 %.

Подовження інтервалу QT (наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».

Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).

Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці).

Гідрохлортіазид м= оже посилювати порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами. Гідрохлортіазид може cпричи= нити підвищення втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Тіазиди можуть зм= еншити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключ= ати супутній прийом.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть знижувати виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх мієлосупресивний еф= ект.

Інгібітори простагландин синтази. У деяких пацієнті= в їх застосування може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування под= агри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може знадобитися корекція д= оз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникн= ення випадків гіперчутливості до алопуринолу.

Саліцилати. У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систе= му.

Метилдопа. Є окремі повідомлення про виникнення гемолітич= ної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Антихолінергічні = засоби (наприклад, атропін, біпериден). Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожне= ння шлунка.

Інші гіпотензивні= засоби. = Адитивний ефект.

Глікозиди наперст= янки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.

Лікарські препара= ти, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові. Періодичний контроль вмісту= калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлортіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмі= сту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також із наступними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятли= вим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):

·&nb= sp; антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

·&nb= sp; антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодар= он, соталол, дофетилід, ібутилід);

·&nb= sp; деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоп= рид, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);<= /p>
·   інші препарати (наприклад, бепридил, цизаприд, дифема= ніл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцин для внутрішньовенного введення).=

Солі кальцію. Тіазидні діуретик= и можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведен= ня. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.

Вплив на результа= ти лабораторних досліджень. Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Йодовмісні контра= стні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розви= тку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісн= их препаратів.

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту &= gt;3 г/добу і неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіаз= иду та посилювати його вплив на рівень калію в сироватці крові.

β-блокатори = та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіаз= иду, з β-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діурети= ки, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

А= мантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшу= вати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості засто= сування.

Еналаприл та гідрохлортіазид

Артеріальна гіпот= ензія та дисбаланс електролітів. Симптоматичну артеріальну гіпотензію рідко спостеріга= ють у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується у пацієнтів з порушенням водного = балансу, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, наявності діареї або блювання. Необхідно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові для таких пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування препаратом слід розпочинати під наглядом лікаря. <= /p>
Пацієнтів слід обстежувати стосовно клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких пацієнтів слід періодично перевіряти рівні електролітів у сироватці крові. =

Особливо уважним = повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. <= /p>
При розвитку арте= ріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпоте= нзія при прийомі препарату не є протипоказанням для лікування, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.

У деяких пацієнті= в із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском препар= ат може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати та її не слід розцінювати як підставу для припине= ння лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до лікування, слід зменшити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або препаратом.

Подвійна блокада = РААС. Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотенз= ину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем ар= теріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. Є дані, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищ= ою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, що впливає на РААС. Не слід застосовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом аб= о з порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Порушення функції= нирок. Повідомляли про п= орушення функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у пацієнтів із тяжкою серце= вою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. = Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне лікування, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких пацієнті= в з артеріальною гіпертензією без раніше існуючої ниркової недостатності при пр= ийомі еналаприлу разом з діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатин= іну у сироватці крові. Можуть знадобитися зменшення дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такому разі необхідно враховувати можливіс= ть існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія. Комбінація еналап= рилу та діуретика в низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.=

Літій.= Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.

Пацієнти літнього= віку. Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду, що застосовуються одночасно, подібні як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Еналаприл<= /u>

Аортальний або мі= тральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Реноваскулярна гіпертензія. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають інгібітори АПФ, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. У цих пацієнтів лікування с= лід розпочинати під суворим медичним контролем, з низьких доз і при ретельному коригуванні доз та контролі функції нирок.

Пацієнти, які пер= ебувають на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран із висо= кою проникністю (наприклад, AN 69) і супутнім лікуванням інгібіторами АПФ, у де= яких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.

Пересадка нирок. = Досвід застосуван= ня препарату пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній. То= му лікування препаратом для них не рекомендується.

Порушення функції печінки. Дуже рідко із застосуванням інгібіторів АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, ін= оді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні печінкових ферментів слід припинити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агран= улоцитоз. = Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виника= є у пацієнтів із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно застосовувати пацієнтам із колагенозом, при імунодепресивній терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або= при комбінації вищевказаних факторів ризику, особливо якщо раніше встановлено порушення функції нирок. У деяких із таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.

При застосуванні еналаприлу цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг лейкоцитів, а пацієнта слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які ознаки інфек= ції.

Гіперкаліємія. Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком >= 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамте= рену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, = що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкалієм= ія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст рівня калію в= сироватці крові.

Гіпоглікемія. Пацієнтам, хворим= на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць лікування інгібіторами АПФ.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, яких лікували інгібіторами АПФ, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування препарату необхідно негай= но припинити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відзначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнту може знадобитися тривале спостере= ження, оскільки лікування антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідо= мляли про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні наб= ряку язика, голосової щілини або гортані імовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли операцію на органах дихання. У = цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи для= забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.=

Пацієнти, які маю= ть в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.

Сумісне застосуван= ня інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR (наприклад, темсіролімус, сіролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку.=

Анафілактоїдні ре= акції при десенсибілізуючій терапії. Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибіліза= ції тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низь= кої щільності (ЛПНЩ). Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Кашель. Повідомляли про в= иникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель у зв’язку з лікуванням інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагност= иці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезі= ї із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна поясн= ити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.

Расовий фактор. <= /span>Як повідомляли дл= я інших інгібіторів АПФ, еналаприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Гідрохлортіазид

Порушення функції= нирок. Тіазиди можуть ви= явитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (то= бто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Препарат не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів препарату не вкаже на необхідні= сть доз, присутніх у комбінованих таблетках.

Порушення функції печінки. Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначн= их відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова ко= ма.

Метаболічні та ен= докринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Лікування тіазидами може спровокувати прояви латентного діабету.=

Тіазиди можуть зн= ижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діурет= иками; однак протягом застосування малих доз (12,5 мг) повідомлялося про мінімальн= ий ефект або про його відсутність.

Тіазиди можуть зм= еншити виведення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення каль= цію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяк= их пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та, таким чи= ном може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.
Хоча немає наявни= х даних з контрольованих клінічних досліджень для пацієнтів, які отримують комбінац= ію еналаприлу та гідрохлортіазиду, їм, як для пацієнтів, які отримують діурети= чну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові чер= ез відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознак= ами порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль або судоми, м’язо= ва слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна тера= пія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретик= а. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у пацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїд= ами або адренокортикотропним гормоном.

У спекотну погоду= у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікува= ння.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнеземії.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

<= ![if !supportLists]>-&nb= sp;       препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками й= оду у плазмі крові;

<= ![if !supportLists]>-&nb= sp;       лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;<= /o:p>

<= ![if !supportLists]>-&nb= sp;       препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;

<= ![if !supportLists]>-        гідрохлортіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.

Підвищена чутливі= сть. У пацієнтів, схил= ьних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакц= ії підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака. =

Препарати, що містять сульфонамід або похідні = сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глауко= му. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і,= як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосуван= ня препарату.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може потребуватися невідкладне медикаментозне= або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаук= оми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність. Повідомлялося про дуже рідкісні, але тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), у пацієнтів, які приймали гідрохлортіазид. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після при= йому гідрохлортіазиду. На початку симптоми включають задишку, гарячку, погіршення легеневої функції та артеріальну гіпотензію. Гідрохлортіазид не слід призна= чати пацієнтам, у яких раніше виникав ГРДС після прийому гідрохлортіазиду. При п= ідозрі на ГРДС гідрохлортіазид слід відмінити та призначити відповідне лікування.<= o:p>

Немеланомний рак = шкіри. Відомо, що підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри [базально-клітинної карциноми (BCC) і плоскоклітинної карциноми (SCC)] зі збільшенням кумулятив= ної дози впливу гідрохлортіазиду спостерігався в двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних датського національного реєстру раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазида може виступати в якості можливого механізму для немеланомного раку шкіри. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, повинні бути проінформовані про ризик немеланомного раку ш= кіри і регулярно перевіряти шкіру на наявність нових пошкоджень і оперативно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Можливі профілактичні за= ходи, такі як обмежений вплив сонячного світла і УФ-променів і, в разі впливу, адекватний захист повинні бути рекомендовані пацієнтам з метою зведення до мінімуму ризику розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід оператив= но дослідити, включаючи гістологічні дослідження біопсій. Використання гідрохлортіазида також може бути переглянуто у пацієнтів, які зазнали попередній немеланомний рак шкіри.

Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати вагітним та жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнток, які пл= анують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування у період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити т= а, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію. Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності= не є однозначними; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо,= що застосування інгібіторів АПФ у ІІ і ІІІ триместрі вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардац= ію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію). При призначенні еналаприлу необхідно інформувати пацієнтку відносно потенційної шкоди для плода.

Якщо прийом інгіб= іторів АПФ відбувався у період вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігогідрамніон може розвинутися вже п= ісля появи у плода необоротних ушкоджень.

Якщо застосування інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона. <= /o:p>

Немовлят, матері = яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проник= ати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом п= еритонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, = хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.

Досвід застосуван= ня гідрохлортіазиду у період вагітності, особливо у період І триместру, обмеже= ний. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.
Гідрохлортіазид п= роникає крізь плацентарний бар’єр. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітнос= ті гідрохлортіазид може порушити фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати жовтяницю у плода або у новонародженої дитини, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.

Гідрохлортіазид н= е можна застосовувати для лікування набряків, артеріальної гіпертензії чи преекламп= сії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об’єму плазми та погіршує матковоплацентарне кровопостачання.

Гідрохлортіазид н= е слід використовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагіт= них.

Гідрохлортіазид н= е можна застосовувати у період вагітності.

Годування груддю.= Обмежені фармакок= інетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, застосування препарату не рекомендується у період годування груддю новонароджених, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого застосування.

Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко; його застосування у період годування груддю протипоказане. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Під час керування автомобі= лем та іншими механічними засобами слід бути обережними та враховувати можливість виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, включаючи запаморочен= ня або сонливість.

Спосіб застосуван= ня та дози. Артеріальна гіпертензія. Таблетки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату та гідрохлортіазиду призначати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприлом.<= /o:p>

Застосування фікс= ованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду не призначати для початков= ої терапії та зазвичай рекомендується після коригування доз окремо кожного з компонентів. Але при клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.

Режим дозування встановлює лікар індивідуально залежно від стану хворого та ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування слід розпочинати з низьких доз препарат= у з поступовим збільшенням дозування. Препарат застосовувати перорально незалеж= но від прийому їжі. Встановлену добову дозу слід приймати вранці разом із вели= кою кількістю рідини.

Зазвичай доза ста= новить 1 таблетку, яку слід застосовувати 1 раз на добу. При необхідності дозування = може бути підвищене до 2 таблеток на добу, які слід застосовувати 1 раз на добу.=

Попереднє лікування діуретиками: симптоматична гіп= отензія може виникнути на початку терапії еналаприлом. Частіше вона спостерігається= у пацієнтів, у яких попередня терапія діуретиками спричинила порушення водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні= до початку терапії препаратом.

Дозування при пор= ушенні функції нирок

Кліренс креатинін= у понад 30 мл/хв. Для пацієнтів із порушеннями нирок з кліренсом креатиніну ≥ 30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шл= яхом титрування. Для таких пацієнтів петльові діуретики більш прийнятні за тіази= ди. Доза еналаприлу та гідрохлортіазиду має бути найменшою. Необхідний періодич= ний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 місяці, коли стан пацієнта стабілізувався.

Кліренс креатинін= у менше 30 мл/хв. Застосування препарату протипоказане.

Особливі популяці= ї. Для пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини/солі початкова доза еналаприлу становить до 5 мг (застосовувати у відповідному дозуванні). Для таких пацієнтів рекомендується титрування монокомпонентів.

Дозування для пац= ієнтів літнього віку. Застосування препарату пацієнтам літнього віку здійснювати у таких же с= амих дозах, як і для молодших пацієнтів. У випадку фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.

<= /span>

Діти. Безпека та ефекти= вність застосування|вживання| пре= парату дітям не встановлені|установлені|= .

=

Передозування. Лікування – симптоматичне і підтримуюче. Застосування препарату слід припинити і ретельно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо препа= рат було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заході= в.

Еналаприлу малеат. Основним проявом передозу= вання є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою РААС та ступором. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролі= тний дисбаланс, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлу у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і           440 мг енелаприл= ату. При появі артеріальної гіпертензії можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів.=

Рекомендованим лі= куванням при передозуванні є внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.

При брадикардії, резистентній до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. <= /span>

Гідрохлортіазид. Найчастішими ознаками та симптомами є прояви гіпокаліємії, гіпохлоремії, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірно= го діурезу. Якщо також застосовувати препарат дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

=

Побічні реакції.<= /span> Найчастішими побічними реак= ціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвичай зникали при зниже= нні дози і рідко вимагали відміни препарату.

Іншими побічними реакціями (1-2 %) були: м’язові судоми, нудота, астенія, ортостатичні ефект= и, включаючи артеріальну гіпотензію, головний біль, кашель та імпотенція.=

Включені побічні = реакції, про які повідомлено під час застосування одного еналаприлу або одного гідро= хлортіазиду, або під час клінічних досліджень, або після виходу препарату на ринок.

З боку серцево-судинної системи: неортостатична гіпотензія, пальпітація, тахікардія, біль у грудній клі= тці.

З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль, пептичні виразки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні виразки.

З боку нервової системи/психіки: синкопе, безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, вертиго, втомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).

З боку органів дихання: диспное, алергічний альвеоліт.

З боку шкіри: синдром Стівенса-Джонсона, висипання, свербіж, посилена пітливість, діафорез, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, а також про зменшення кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідк= о – про нейтропенію, тромбоцитопенію, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність,&nb= sp; протеїнурія.<= /p>
З боку репродуктивної системи: зниження лібідо.

Метаболічні розлади: подагра.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.

Інші: повідомляли про симптомокомплекс, що може включати кілька або всі наступні симптоми: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міози= т і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.

Реакції гіперчутливості: рідко повідомляли про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінці= вок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). Дуже рідко повідомляли про інтестинальний ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.

Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикем= ія, гіпокаліємія. Спостерігалися підвищення рівня азоту, сечовини крові та креатиніну сироватки крові, підвищення рів= ня печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові. Ці симптоми, як правило, носять зворотний характер при відміні препарату. Відзначалися випа= дки гіперкаліємії, гіпохлоремічного алкало= зу, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівнів холестерину та тригліцери= дів крові. Вплив на результати наступних лабораторних показників:

·&nb= sp;       препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками й= оду у плазмі крові;

·&nb= sp;       препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;

·&nb= sp;       через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати = на результати оцінки функцій паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцін= ки їх функції лікування препаратом слід припинити.

Додаткові побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами препарату.

Еналаприл<= /u>

З боку шлунково-кишкового тракту: ілеус, анорексія= , зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, г= епатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холест= аз.

З боку нервової системи/психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астенія.

З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, біль у горлі та охриплість голосу, ринорея.

З боку серцево-судинної системи: порушення серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензія, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризи= ку), феномен Рейно.

З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна ерит= ема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.

З боку системи крові: апластична та гемолітична анемія, гіпонатріємія.

З боку імунної системи: кропив’янка, анафілактични= й шок, аутоімунні порушення.

Метаболічні розлади: гіпоглікемія.

Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, олігурія, синдром порушення секреції антидіуретичного гормону, м’язові судоми.<= /u>

Гідрохлортіазид

З боку серцево-судинної системи: аритмія.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечін= кова, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подра= знення шлунка, сіаладеніт, зміна смакових відчуттів, нудота.

Метаболічні розлади: глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провоку= вати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозотолерантності (що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету).<= /span>

З боку системи крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемія.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, кропив’янка.<= /p>
З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів зору: ксантопсія, транзиторне порушення зору, хоріоїдальний випіт.

З боку органів дихання: гострий респіраторний дистрес= -синдром (включаючи пневмонію і набряк легень).

З боку нервової системи/психіки: неспокій, дезорієнтація, з= міни настрою, виснаження.=

Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи): частота невідома – немеланомний рак шкіри (базально-клітинний рак і плоскоклітинний рак). На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався к= умулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом і немеланомним раком шкіри.

Інші: гарячка, інтерстиціальний нефрит, спазми м’язів, суд= оми, відчуття спраги, статеві розлади.

=

Т= ермін придатності. 4 роки.

=

Умови зберігання.= Зберігати в оригі= нальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.^вв

Зберігати у недос= тупному для дітей місці.

=

У= паковка. Таблетки № 20, № 30 у блістері у коробці.<= /span>

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності. Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

ІНС= ТРУКЦІЯ

= для медичного застосування|вживанню|<= /span> лікарського засобу

Інші: гарячка, інтерстиціальний нефрит, спазми м’язів, суд= оми, відчуття спраги, статеві розлади.

= для медичного застосування