ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу <= /o:p>

= АЙЛАР^®

= (ILAR^®)

&= nbsp;

Склад:

діюча речовина: інсул= ін гларгін;

1 мл розчину містить 3,6378 мг інсуліну гларгіну (ДНК-рекомбінантного), що еквівалентно 100 одиницям інсуліну гларгіну;

1 картридж містить 3 мл розчину для ін’єкцій, що відповідає 300 одиницям інсуліну гларгіну;

1 флакон містить 10 мл розчину для ін’єкцій, що відповідає 1000 одиниц= ь інсуліну гларгіну;

допоміжні речовини: метакрезол, гліцерин (85 %), цинку хлорид, кислота хлористоводнева розвед= ена або розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.

&= nbsp;

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.<= /o:p>

прозорий безбарвний розчин. =

Фармакотерапевтична група. Інсуліни та аналоги тривалої дії для ін’єкцій. <= o:p>

Код АТХ А10А Е04.

&= nbsp;

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Інсулін гларгін розроблений як аналог інсуліну людини, який має низьку розчинніст= ь у нейтральному середовищі. У лікарському засобі він є повністю розчинним завдяки кислому середовищу розчину для ін’єкцій (рН 4). Після введення у підшкірні тканини кислий розчин нейтралізується, що спричиняє виникнення мікропреципітатів, з яких постійно вивільняється невелика кількість інсул= іну гларгіну. Це забезпечує плавний (без піків) та передбачуваний профіль кри= вої залежності «концентрації – час», а також більш тривалу дію препарату.

Інсулін гларгін метаболізується до 2 активних метаболітів – M1 та M2 (див. розділ «Фармакокінетика»).=

Зв’язування з інсуліновим рецептором: результа= ти досліджень in vitro свідчать = про те, що афінність інсуліну гларгіну та його метаболітів M1 і M2 до інсулінового рецептора людини подібна до афінності людського інсуліну.

Зв’язування з рецептором ІФР-1 (інсуліноподібн= ого фактора росту 1): афінність інсуліну гларгіну до рецептора ІФР-1 приблизн= о у 5–8 разів вища за афінність людського інсуліну (але приблизно у 70–80 раз= ів нижча, ніж афінність ІФР-1 до цього рецептора), у той час як метаболіти M= 1 і M2 зв’язуються з рецептором ІФР-1 з афінністю, дещо нижчою за афінність людського інсуліну.

Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгіну та його метаболітів= ), що визначалася у пацієнтів з цукровим діабетом I типу, була значно нижчою= за ту, яка була б необхідною для напівмаксимального зв’язування з рецептором ІФР-1 та для наступної активації мітогенно-проліферативного механізму, як= ий запускається рецептором ІФР-1. Ендогенний ІФР‑1 у фізіологічних концентраціях може активувати мітогенно-проліферативний механізм; проте терапевтичні концентрації інсуліну, які використовуються при інсулінотера= пії, в тому числі при терапії інсуліном гларгіном, значно нижчі за фармакологі= чні концентрації, необхідні для активації ІФР-1-опосередкованого механізму.

Найважливішою дією інсуліну, у тому числі інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в крові за рахун= ок стимуляції її споживання периферичними тканинами, зокрема скелетними м’яз= ами та жировою тканиною, а також пригнічення утворення глюкози у печінці. Інс= улін пригнічує ліполіз в адипоцитах та протеоліз, одночасно посилюючи синтез білка.

Доведено еквівалентність однакових доз інсуліну гларгіну та інсуліну людини після внутрішньовенного введення цих препаратів. Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, на характер дії інсуліну гларгіну у часі можуть впливати фізич= на активність та інші чинники.

Дослідження із застосуванням методу фіксації еуглікемічного стану, які проводилися за участю здорових добровольців і хворих на цукровий діабет І типу, продемонстрували, що, на відміну від НПХ (нейтрального протаміну Хагедорн= а) інсуліну людини, початок дії інсуліну гларгіну після підшкірного введення настає пізніше, препарат діє плавно, = не викликаючи появи піків концентрації глюкози у крові, а тривалість його дії пролонгована.

Результати одного з досліджень серед пацієнтів наведені на гра= фіку нижче.

Профіль активності у хворих на цукровий діабет І типу

~~──&= #9472;─~~ Інсулін гларгін=

──── НПХ інсу= лін

3D"Подпись:

Час (години), який пройшов після підшкірної ін’єкції

Кінець періоду спостереження

* Визначена як кількість глюкози, введеної для підтримки постійного рівня глюкози у плазмі крові (щогодинні середні показники).

Більша тривалість дії підшкірно введеного інсуліну гларгіну безпосередньо пов’яз= ана із повільнішою абсорбцією, що дозволяє застосовувати лікарський засіб один раз на добу. Характер дії у часі інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може мати значну інд= ивідуальну варіабельність.

Після внутрішньовенного введення інсуліну гларгіну та інсуліну людини симптоми гіпоглікемії або контррегуляції гормональної відповіді були аналогічними у здорових добровольців та хворих на цукровий діабет I типу.

Вплив інсуліну гларгіну (який вводили 1 раз на добу) на перебіг діабетичної ретинопатії оцінювався під час відкритого п’ятирічного випробування, преп= аратом порівняння у якому був НПХ-інсулін (вводили 2 рази на добу). У випробуван= ні брали участь 1024 пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу, у яких спостеріга= лося прогресування ретинопатії на 3 і більше пункти за шкалою, що застосовувал= ася у дослідженні «Раннє лікування діабетичної ретинопатії» [Early Treatment Diabetic Retinopathy Study (ETDRS)]. Прогресування оцінювалося за допомог= ою фотографування очного дна. Статистично значущої різниці між прогресуванням діабетичної ретинопатії при введенні інсуліну гларгіну та НПХ-інсуліну не було виявлено.

Дослідження ORIGIN (Outcome Reduction with Initi= al Glargine INtervention, «Зниження ризику несприятливих клінічних наслідків= при первинному призначенні гларгіну») було багатоцентровим, рандомізованим дослідженням з факторіальним дизайном 2 × 2, що проводилося за учас= тю 12 537 пацієнтів з високим серцево-судинним (СС) ризиком, у яких спостерігалася порушена глікемія натще (ПГН) або порушена толерантність до глюкози (ПТГ) (12 % учасників) чи цукровий діабет ІІ типу, з приводу якого вони отримували один чи кілька пероральних протидіабетичних препаратів (8= 8 % учасників). Учасники дослідження були рандомізовані (1:1) для отримання а= бо інсуліну гларгіну (n =3D 6264), доза якого титрувалася до досягнення рівня глюкози в плазмі крові натще ≤95 мг/дл (5,3 ммоль/л), або стандартн= ої терапії (n =3D 6273).

Першим показником у складі комбінованої первинної кінцевої точки був час до першого настання смерті з СС причин, нелетально= го інфаркту міокарда (ІМ) або нелетального інсульту, а другим показником у складі комбінованої первинної кінцевої точки був час до першої появи будь= -якого з цих явищ комбінованої первинної кінцевої точки або проведення процедури реваскуляризації (коронарних, сонних або периферичних судин), або госпіталізації з приводу серцевої недостатності.

До вторинних кінцевих точок належали смертність з усіх причин і комбінована кінцева точка мікроваскулярних явищ.=

Інсулін гларгін не змінював відносний ризик СС захворювань і смерті з СС причин у порівнянні зі стандартною терапією. Не було відмічено різниці між інсуліном гларгіном і стандартною терапією за обома показниками у складі комбінованої первинної кінцевої точки; за жодн= ою складовою кінцевої точки, що включає ці несприятливі клінічні наслідки; за смертністю з усіх причин; за комбінованою кінцевою точкою мікроваскулярни= х явищ.

Середня доза інсуліну гларгіну у кінці досліджен= ня становила 0,42 одиниці/кг. На початку дослідження середній показник HbA1c= в учасників становив 6,4 %, а на фоні досліджуваного лікування показники Hb= A1c варіювали від 5,9 до 6,4 % в групі застосування інсуліну гларгіну і від 6= ,2 % до 6,6 % в групі застосування стандартної терапії протягом усього періоду спостереження.

Частота виникнення тяжкої гіпоглікемії (представ= лена у вигляді кількості учасників дослідження, у яких спостерігалися такі епізоди, на 100 пацієнто-років лікування) становила 1,05 в групі застосув= ання інсуліну гларгіну і 0,30 в групі застосування стандартної терапії, а част= ота підтверджених епізодів нетяжкої гіпоглікемії становила 7,71 в групі застосування інсуліну гларгіну і 2,44 в групі застосування стандартної терапії. Протягом цього 6-річного дослідження у 42 % пацієнтів в групі за= стосування інсуліну гларгіну взагалі не спостерігалося епізодів гіпоглікемії.

Під час останнього візиту на фоні досліджуваного лікування спостерігалося підвищення маси тіла від вихідного рівня в групі застосування інсуліну гларгіну в середньому на 1,4 кг і її зниження в середньому на 0,8 кг в групі застосування стандартної терапії.=

Діти та підлітки

Під час рандомізованого контрольованого клінічного дослідження діти (віком ві= д 6 до 15 років), хворі на цукровий діабет І типу (n =3D 349) упродовж 28 тиж= нів отримували інсулінотерапію у базально-болюсному режимі, при якому перед кожним прийомом їжі вводився звичайний людський інсулін. Інсулін гларгін вводили 1 раз на ніч, а НПХ-інсулін вводився один або два рази на день. У обох групах вплив на рівень глікозильованого гемоглобіну та на частоту виникнення гіпоглікемії, що супроводжувалася клінічними проявами, був аналогічним, проте зниження рівня глюкози у плазмі крові натще порівняно з початковим показником було більшим у групі, яка отримувала інсулін гларгі= н, порівняно із групою, що отримувала НПХ. Також у групі, що отримувала інсу= лін гларгін, тяжкість гіпоглікемії була меншою. 143 пацієнти із тих, які отримували інсулін гларгін під час цього дослідження, продовжили лікування інсуліном гларгіном у межах неконтрольованого продовження цього досліджен= ня, середня тривалість подальшого спостереження у якому становила 2 роки. При продовженні лікування інсуліном гларгіном жодних нових сигналів, які б свідчили про небезпеку, не було отримано.

Також було проведено перехресне порівняльне дослідження комбінацій інсуліну гларгіну з інсуліном ліспро і НПХ-інсуліну зі звичайним людським інсуліном (кожен вид лікування застосовувався впродовж 16 тижнів випадковим чином) за участю 26 підлі= тків, хворих на діабет ІІ типу, віком від 12 до 18 років. Як і в описаному вище дослідженні серед дітей, зниження рівня глюкози у крові натще порівняно з початковим рівнем було вищим у групі, що отримувала інсулін гларгін, порівняно із групою, у якій вводився НПХ-інсулін / звичайний людський інс= улін. Зміни рівня гемоглобіну HbA1c порівняно з початковим рівнем були аналогіч= ними в обох групах, проте нічні глікемічні показники були достовірно вищими у групі, що отримувала інсулін гларгін / інсулін ліспро, ніж у групі НПХ-ін= сулін / звичайний інсулін, при цьому середні найнижчі показники становили 5,4 м= М та 4,1 мМ. Відповідно і частота виникнення нічної гіпоглікемії становила 32&= nbsp;% у групі, що отримувала інсулін гларгін / інсулін ліспро, та 52 % у групі,= що отримувала НПХ-інсулін / звичайний інсулін.

Було проведено 24-тижневе дослідження у паралельних групах, в якому взяли учас= ть 125 дітей з цукровим діабетом І типу віком від 2 до 6 років, де інсулін гларгін, що призначався один раз на добу вранці, порівнювався із НПХ-інсуліном, що призначався один або два рази на добу як базальний інсу= лін. Учасники обох груп дослідження отримували болюсні ін’єкції інсуліну перед прийомом їжі.

Головна мета дослідження – продемонструвати, що НПХ-інсулін принаймні не має пере= ваг перед інсуліном гларгіном стосовно сукупного ризику гіпоглікемій, – досяг= нута не була, і на фоні застосування інсуліну гларгіну спостерігалася тенденці= я до збільшення частоти гіпоглікемічних явищ [співвідношення частоти в групах застосування інсуліну гларгіну: НПХ [95 % довірчий інтервал (ДІ)] = =3D 1,18 (0,97–1,44)].<= /p>

Зміна показників рівнів глікозильованого гемоглобіну та глюкози в крові в обох досліджуваних групах була подібною. Жодних нових даних щодо безпеки досліджуваних препаратів у цьому дослідженні не спостерігалося.

Фарм= акокінетика.

Порівняння концентрації інсуліну в плазмі крові у здорових добровольців і у хворих на цукровий діабет вказувало на більш повільну та тривалішу абсорбцію, а так= ож продемонструвало відсутність піка концентрації після підшкірної ін’єкції інсуліну гларг= іну, порівняно з НПХ-інсуліном людини. Таким чином, отримані концентрації інсуліну гларгіну повністю відпо= відали профілю фармакодинамічної активності препарату у часі. На графіку, наведеному вище, продемонстрований профіль активності інсуліну гларгіну та НПХ-інсуліну у часі.

При введенні інсуліну гларгіну 1 раз на добу рівноважна концентрація досягаєт= ься через 2–4 дні після першої ін’єкції.<= /span>

При внутрішньовенному введенні періоди напіввиведення інсуліну гларгіну та інсуліну людини були порівнянними.

Після підшкірної ін’єкції у пацієнтів з цукровим діабетом інсулін гларгін швидко метаболізується на карбоксильному кінці бета-ланцюга з утворенням двох активних метаболітів – M1 (21A-гліцин-інсулін) і M2 (21A-гліцин-дес-30B-треонін-інсулін). У плазмі крові головною циркулюючою сполукою є метаболіт М1. Експозиція М1 зростає пропорційно введеній дозі інсуліну гларгіну. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дані свідчать про те, що ефект підшкірної ін’єкції інсул= іну гларгіну пов’язаний переважно із експозицією М1. Інсулін гларгін та метаболіт М2 у більшості учасників досліджень не виявлялися, а коли їхній вміст можна бу= ло визначити, їхні концентрації не залежали від введеної дози інсуліну гларг= іну.

У клінічних дослідженнях при аналізі підгруп, сформованих за віком і статтю= , не було виявлено різниці у показниках безпечності та ефективності між пацієнтами, які отримували інсулін гларгін, та досліджуваною популяцією у цілому.

Діти та підлітки

Фармакокінетика препарату у дітей віком від 2 до 6 років з цукровим діабетом І типу оцінювалася у одному клінічному дослідженні (див. розділ «Фармакодинаміка= »).

У дітей, які отримували інсулін гларгін, проводилося визначення мінімальних рівнів інсуліну гларг= іну та його головних метаболітів (М1 і М2) в плазмі крові, за результатами як= ого було встановлено, що закономірності змін концентрацій в плазмі крові поді= бні до таких у дорослих, і не було виявлено жодних доказів на користь кумуляц= ії інсуліну гларгіну або його метаболітів при тривалому застосуванні препара= ту.<= /o:p>

Доклінічні дані з безпеки<= o:p>

У рамках стандартних досліджень з вивчення фармакологічної безпеки, токсичності при багатократному застосуванні препарату, генотоксичності, канцерогенного потенціалу і токсичності для репродуктивної функції не виявлено особливої небезпеки для людини.

&= nbsp;

Клініч= ні характеристики.

Показання.

Лікува= ння цукрового діабету у дорослих, підлітків та дітей віком від 2 років. =

&= nbsp;

Протипоказання.= =

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до склад= у лікарського засобу. <= /o:p>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Існує ряд речовин, які впливають на метаболізм глюкози, а отже, їх застосування може вимагати корекції дози інсуліну гларгіну.

До речовин, які можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та збільшувати схильність до виникнення гіпоглікемії, нале= жать пероральні протидіабетичні лікарські засоби, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази (МАО), пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні протимікробні засоби.

До речовин, які можуть послаблювати гіпоглікеміч= ний ефект інсуліну, належать кортикостероїди, даназол, діазоксид, сечогінні засоби, глюкагон, ізоніазид, естрогени та прогестини, похідні фенотіазину, соматропін, препарати-симпатоміметики (епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, атипові антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, клозапін, оланзапін) та інгібітори протеаз.=

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічний ефект інсуліну. Пентамідин може викликати гіпоглікемію, після якої іноді настає гіперглікемія.

Крім того, під дією симпатолітичних засобів, так= их як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції можуть слабшати або зовсім зникати.

&= nbsp;

Особли= вості застосування.

Айлар^® не є препаратом вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. Замість нього у таких випадках рекомендується внутрішньовенне введення звичайного (регуляр) інсуліну.

Якщо у результаті лікування не вдається досягти достатнього контролю рівня глюкози або спостерігається тенденція до збільшення епізодів гіпо- чи гіперглікемії, перед тим як змінювати дозува= ння препарату, слід перевірити, чи дотримується хворий рекомендацій щодо режи= му лікування, місця введення препарату, належної техніки ін’єкційного введен= ня, а також оцінити інші важливі фактори, які впливають на ефективність лікування.

Переведення пацієнта на інший тип або марку інсу= ліну має відбуватися під ретельним медичним наглядом. У разі зміни сили дії, м= арки (виробника), типу (регуляр, НПХ, ленте, тривалої дії і т. ін.), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва може виникнути необхідність змінити дозу інсуліну.

Введення препаратів інсуліну може викликати утворення антитіл до нього. У поодиноких випадках через наявність антитіл= до інсуліну може виникати потреба у корекції дози для профілактики гіпо- або гіперглікемії (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіпоглікемія

Час, через який розвивається гіпоглікемія, залеж= ить від профілю дії інсулінів, що застосовуються, і тому може змінюватися при= зміні режиму лікування. Через більш стабільне надходження в організм базального інсуліну при застосуванні лікарського засобу Айлар^®імовірність виникнення гіпоглікемії у нічний час менша, тоді як у ранні ранкові години гіпоглікемія є більш імовірною.

Дотримуватися особливої обережності і посилено контролювати рівень глюкози у крові необхідно пацієнтам, у яких напади гіпоглікемії можуть бути особливо небезпечними з клінічної точки зору, зокрема пацієнтам з вираженим стенозом коронарних артерій або кровоносних судин, що постачають кров’ю головний мозок (ризик серцевих чи мозкових ускладнень гіпоглікемії), а також пацієнтам з проліферативною ретинопатіє= ю, яким не проводилася фотокоагуляція (ризик виникнення транзиторної постгіпоглікемічної сліпоти).

Пацієнти повинні знати про те, що за певних обст= авин перші симптоми розвитку гіпоглікемії можуть бути менш помітними. Симптоми= , що вказують на розвиток гіпоглікемії, можуть змінюватися, ставати менш вираженими або бути взагалі відсутніми у пацієнтів, що належать до певних груп ризику. Серед них хворі:

-&= nbsp; у яких спостерігається значне покращення глікемічного контролю;

-&= nbsp; у яких гіпоглікемія розвивається поступово;=

-&= nbsp; літнього віку;

-&= nbsp; що перейшли з інсуліну тваринного походження на людський інсулін;

-&= nbsp; з автономною (вегетативною) нейропатією;

-&= nbsp; які хворіють на діабет впродовж тривалого періоду часу;

-&= nbsp; з психічними розладами;

-&= nbsp; які одночасно отримують терапію деякими іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобам= и та інші види взаємодій»).

У таких ситуаціях може виникати тяжка гіпоглікем= ія (можливо, із втратою свідомості) ще до того, як пацієнт зрозуміє, що у нь= ого знизився рівень глюкози у крові.

Оскільки інсулін гларгін при підшкірному введенні діє впродовж тривалого періоду часу, це може призвести до того, що для нормалізації глікемічного стану вимагатиметься більше часу.

Якщо у хворого спостерігається нормальний чи знижений рівень глікозильованого гемоглобіну, це може вказувати на виникн= ення у нього періодичних недіагностованих (особливо нічних) епізодів гіпогліке= мії.

Для зменшення ризику виникнення гіпоглікемії дуже важливими є дотримання пацієнтом дози препарату, режиму харчування, прави= льне введення інсуліну, а також проінформованість хворого стосовно симптомів гіпоглікемії. Існує ряд факторів, які підвищують схильність до виникнення гіпоглікемії та вимагають ретельного спостереження за станом хворого, а і= ноді і корекції дози лікарського засобу. До них належать:

-&= nbsp; зміна місця введення інсуліну;=

-&= nbsp; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів);

-&= nbsp; незвичне, надмірне або тривале фізичне навантаже= ння;

-&= nbsp; супутнє захворювання (наприклад, блювання, понос= );

-&= nbsp; нераціональне харчування;

-&= nbsp; пропуск прийому їжі;

-&= nbsp; вживання алкоголю;

-&= nbsp; деякі порушення ендокринної системи (порушення функції щитовидної залози, недостатність аденогіпофіза чи кори надниркових залоз) у стадії декомпенсації;

-&= nbsp; одночасне застосування деяких інших лікарських засобів.

Пацієнтів потрібно попередити про необхідність постійно змінювати місце ін’єкції, щоб зменшити ризик розвитку ліподистро= фії та амілоїдозу шкіри. Існує потенційний ризик затримки абсорбції інсуліну = та погіршення глікемічного контролю після ін’єкцій інсуліну в місцях цих реакцій. Повідомляється, що зміна місця ін’єкції на неуражену ділянку шкіри призво= дить до гіпоглікемії. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові після зміни місця введення, і можна врахувати коригування дози антидіабетичних препаратів.

Супутні захворювання

Наявність супутнього захворювання вимагає посиле= ння контролю за метаболічними показниками. У багатьох випадках показане проведення аналізу сечі на присутність кетонових тіл, і часто виникає необхідність у корекції дози інсуліну. Потреба в інсуліні нерідко може зростати. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет І типу, необхідно продовжу= вати регулярно споживати хоча б невелику кількість вуглеводів, навіть якщо вони здатні приймати лише незначну кількість їжі чи зовсім не можуть приймати = їжу або у них виникає блювання. Вони ніколи не повинні припиняти застосування інсуліну повністю.

Антитіла до інсуліну

Введення препаратів інсуліну може зумовити утвор= ення антитіл до нього. У рідкісних випадках через наявність антитіл до інсуліну може виникати потреба у корекції дози, щоб попередити виникнення гіпо- або гіперглікемії (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Користування шприц-ручкою<= /p>

Перед використанням шприц-ручки слід уважно проч= итати інструкцію з її застосування. Айлар^® потрібно використовувати відповідно до інструкції.

Помилкове введення іншого препарату =

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну гларгіну випадково вводили інші інсулін= и, зокрема інсуліни короткої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти етикетку на інсуліні, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну гларгіну інших інсулінів.

Комбінація лікарського засобу Айлар^®з піоглітазоном

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося= при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. Це слід враховувати, розглядаючи можливість лікування комбінацією піоглітазону та препарату Айлар^{®.
При застосуванні цієї комбінації пацієнти мають бути під наглядом через
можливість виникнення симптомів серцевої недостатності, збільшення маси т=
іла
і набряку. У разі будь-якого погіршення кардіологічних симптомів застосув=
ання
піоглітазону необхідно припинити.}

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль/дозу натрію (23 мг), тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю. =

Вагітність. Не існує даних контрольованих клінічних досліджень стосовно застосування інсуліну гларгіну у період вагітності. Д= ані, отримані під час постмаркетингового спостереження, щодо застосування цього препарату вагіт= ним жінкам (дані про більш ніж 1000 випадків вагітності) вказують на те, що інсулін гларгін не має шкідливого впливу на перебіг вагітності, а також не спричиняє ані вад розвитку у плода/новонародженого, ані токсичного впливу= на нього. Не виявлено ознак репродуктивної токсичності у тварин. Препарат Айлар<= sup>® можна призначати під час вагітності, як= що у цьому є потреба.

Пацієнткам, хворим на цукровий діабет, що ви= ник до вагітності, та пацієнткам з гестаційним діабетом упродовж усього періоду вагітності дуже важливо підтримувати належний метаболічний контроль, щоб запобігти розвитку небажаних клінічних наслід= ків, асоційованих з гіперглікемією. Потреба в інсуліні може зменшуватися протягом І триместру вагітності та, = як правило, зростати протягом ІІ та ІІІ триместрів. Одразу після пологів пот= реба в інсуліні стрімко знижується (збільшується ризик виникнення гіпоглікемії= ). Тому дуже велике значення має ретельний контроль рівня глюкози у крові.

Годування груддю. Поки що невідомо, чи виділяється інсулін гларгін у грудне молоко. Жодних метаболі= чних ефектів, спричинених проникненням інсуліну гларгіну в організм новонародженого/немовляти із грудним молоком, не очікується, оскільки інс= улін гларгін є пептидом, який у шлунково-кишковому тракті людини розщеплюється= на амінокислоти. Однак жінки під час грудного годування можуть потребувати корекції дози препарату та дієти.

Репродуктивна функція.=

Не виявлено безпосереднього шкідливого впливу на репродуктивну функцію у тварин.

<= o:p>

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Здатність пацієнта до концентрації уваги та швидкість його реакції можуть порушуват= ися внаслідок виникнення гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, унаслі= док зорових розладів. Це може бути небезпечним у тих ситуаціях, коли ці якост= і є особливо важливими (під час керування транспортними засобами або роботи з механізмами).

Пацієнтам необхідно порадити вживати необхідних запобіжних заходів з метою уникнення гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це є особливо важлив= им для тих пацієнтів, у яких перші ознаки розвитку гіпоглікемії є слабко вираженими або взагалі відсутні, а також для тих хворих, у яких гіпогліке= мія виникає досить часто. Слід ретельно зважити, чи варто сідати за кермо або працювати з механізмами у такому стані.

Спосіб застосування та дози.

Дозуванн= я

Айлар<= sup>® містить інсулін гларгін – ана= лог інсуліну тривалої дії. Препарат вводять один раз на день у будь-який час доби, але щоразу в один і той са= мий час. Шприц-ручка дозволяє вв= одити дози інсуліну з кроком у 1 одиницю.

Режим дозування лікарського засобу Айлар^® (доза та час введення) слід підбирати індивідуально. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет ІІ типу, Айлар= ^® також можна застосовувати одночасно з пероральними протидіабетичними лікарськими засобами. Сила дії цього лікарського засобу виражається в одиницях. Ці одиниці застосовуються винятково для препарату Айлар^® і відрізняються від МО чи одини= ць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Діти і підлітки=

Застосовується дітям віком= від 2 років.

Безпечність і ефективність інсуліну гларгіну були доведені при його застосуванні підліткам та дітям віком від 2 років (див. розділ «Фармакологічні властивості»).<= /span>

Застосування інсуліну глар= гіну дітям віком до 2 років не вивчалося.

Пацієнти літнього віку (ві= д 65 років)

У людей літнього віку вікове прогресуюче погіршення функції нирок м= оже стати причиною постійного зменшення потреби в інсуліні.=

Ниркова недостатність=

У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через послаблення метаболізму інсуліну.

Печінкова недостатність

У пацієнтів з печінковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватися через зниження здатності до глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.

Перехід від інших інсулінів на препарат Айлар^®

При переході від схем лікування інсулінами середньої тривалості дії= або тривалої дії на схему лікування препаратом Айлар^®може виникнути потреба у зміні дози базал= ьного інсуліну, а також у корекції супутньої протидіабетичної терапії (доз і ча= су введення додатково застосовуваних звичайних (регуляр) інсулінів або анало= гів інсуліну швидкої дії чи доз пероральних протидіабетичних лікарських засоб= ів).

Переведення з дворазового введення НПХ-інсуліну на препарат Айлар^®

Щоб зменшити ризик розвитку гіпоглікемії у нічні або у ранні ранкові години, пацієнтам, які змінюють режим застосування базального інсуліну з дворазового введення НПХ-інсуліну на одноразове введення Айлару= ^®, потрібно зменшити дозу базального інсул= іну на 20–30 % протягом перших тижнів лікування.

Переведення з інсуліну гларгіну 300 одиниць/мл на лікарський засіб Айлар^®

Щоб знизити ризик розвитку гіпоглікемії, пацієнтам, які змінюють ре= жим застосування базального інсуліну з одноразового введення (інсуліну гларгіну 300 одиниц= ь/мл) на одноразове введення лікарського засобу Айлар^®, потрібно зменшити дозу базального інсуліну приблизно на 20 %.

Упродовж цього періоду зниження дози має бути, принаймні частково, компенсовано збільшенням дози інсуліну, введення якого пов’язане із прийманням їжі. Після завершення цього періоду режим дозування слід коригувати індивідуально.

Як і при застосуванні інших аналогів інсуліну, у пацієнтів, які отримують великі дози інсуліну через наявність антитіл до людського інсул= іну, при переході на Айлар^®може спостерігатися покращення відповіді організму на введення інсуліну.

Під час переходу на інший препарат та впродовж перших тижнів після цього рекомендується ретельно контролювати метаболічні показники.

Покращання метаболічного контролю і пов’язане з цим збільшення чутливості до інсуліну можуть потребувати додаткової корекції режиму дозування. Корекція дози також може потребуватися, наприклад, при зміні м= аси тіла хворого чи зміні його способу життя, зміні часу доби, коли здійснюєт= ься введення інсуліну, або при виникненні інших факторів, які сприяють підвищ= енню схильності до розвитку гіпо- або гіперглікемії (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб введення

Айлар<= sup>® слід вводити підшкірно.<= /o:p>

Айлар<= sup>® не можна вводити внутрішньове= нно. Тривала дія препарату Айлар^®зумовлена його введенням у підшкірно-жирову тканину. Внутрішньовенне введення звичайної підшкірної дози може призвести до виникнення тяжкої гіпоглікемії.

Немає клінічно значущої різниці у рівнях інсуліну або глюкози у пла= змі крові після введення інсуліну гларгіну в абдомінальну ділянку, ділянку дельтоподібного м’яза або стегна. При кож= ній наступній ін’єкції місце уколу слід щоразу змінювати в межах ділянки тіла= , рекомендованої для введення інсуліну, щоб зменшити ризик розвитку ліподистрофії та амілоїдозу шкіри (див. розділи інструкції «Особливості застосування»= і «Побічні реакції»).

Айлар<= sup>® не можна змішувати з будь-яким іншим інс= уліном або розводити. При змішуванні або розведенні може змінитися профіль дії препарату у часі. Крім цього, змішування з іншими інсулінами може призвес= ти до утворення осаду.

Шприц-ручка для інсуліну

Введення лікарського засобу Айлар^® у картриджах передбач= ає необхідність використання відповідного дозуючого пристрою – шприц-ручки. Рекомендується використовувати пристрої: VitalPen (Copernicus Sp. z o. o., Польща), i-PEN (INSUPen) («Biocon Limited», Індія) або аналогічні.

Шприц-ручки слід використовувати згідно з рекомендаціями, наданими виробником ін’єкційного пристрою.

Слід чітко дотримуватися інструкцій виробника щодо використання шприц-ручки під час заправки картриджа, приєднання голки та введення інсуліну.

Якщо шприц-ручка для введення інсуліну пошкоджена або не працює належним чином (через механічні дефекти), її слід знищити, а замість неї використовувати нову шприц-ручку.

У разі несправності шприц-ручки (див. інструкцію з використання шприц-ручки) розчин з картриджа можна набрати у шприц (що підходить для введення інсуліну та розрахований на 100 одиниць/мл) і зробити ін’єк= цію.

Картридж

Перед тим як вставити картридж у шприц-ручку, його необхідно витрим= ати впродовж 1–2 годин при кімнатній температурі. Потрібно перевірити картридж пер= ед його використанням. Його можна застосовувати лише тоді, коли розчин у ньо= му є прозорим, безбарвним, без видимих твердих часточок та має таку ж консистенцію, як вода. Оскільки Айлар^® є розчином, він не вима= гає ресуспендування перед застосуванням.

Перед ін’єкцією слід видалити з картриджа всі бульбашки повітря (ди= в. інструкцію з використання шприц-ручки). Не дозволяється наповнювати знову= порожні картриджі.

Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти етикетку на інсуліні, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну гларгіну інших інсулінів (= див. розділ «Особливості застосування»).

Флакон

Перевірити флакон перед його використанням. Його можна застосовувати лише тоді, коли розчин у ньому є прозорим, безбарвним, без видимих твердих часточок та має таку ж консистенцію, як вода.

Оскільки Айлар^® є розчином, він не вимагає ресуспендуван= ня перед застосуванням.

Діти.

Препарат застосовувати дітям віком від 2 років тільки під ретельним медичним наглядом.

Передозування.

Симптоми

Передозування інсуліну може призвести до тяжкої,= а іноді тривалої гіпоглікемії, яка може бути небезпечною для життя хворого.=

Лікування

Нетяжку гіпоглікемію зазвичай можна скоригувати пероральним застосуванням вуглеводів. Може потребуватися також корекція д= ози лікарського препарату і внесення змін у режим харчування чи фізичної активності.

Більш тяжка гіпоглікемія, яка супроводжується ко= мою, судомами або неврологічними порушеннями, вимагає внутрішньом’язового/підш= кірного введення глюкагону або внутрішньовенного введення концентрованого розчину глюкози. Оскільки гіпоглікемія може повторитися навіть після явного покращання клінічного стану хворого, необхідними заходами є тривале прийм= ання вуглеводів і спостереження за пацієнтом.

Побічні реакції.

Гіпоглікемія, як правило, є найчастішою побічною реакцією, що спостерігається під час інсулінотерапії. Вона виникає тоді, коли доза введеного інсуліну набагато перевищує потреб= у у ньому.

Небажані реакції, пов’язані із застосуванням препарату, що спостерігалися під час клінічних досліджень, наводят= ься нижче за системами органів згідно з MedDRA та за ча= стотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 – < 1/10); нечасто (≥ 1/1 000 –= < 1/100); рідко (≥ 1/10 000 – < 1/1 000); дуже рідко (&l= t; 1/10 000); невідомо (неможливо визначити за наявною інформацією).

З боку імунної системи: рідко – алергічні реак= ції.

Метаболічні та аліментарні розлади: = дуже часто – гіпогліке= мія.

З боку нервової системи: дуже рідко – дисгевзія.

З боку органів зору: рідко – порушення зору, ретинопатія.

З боку ш= кіри та підшкірних тканин:= часто – ліпогіпертрофі= я; нечасто – ліпоатрофія; невідомо –

амілоїдоз шкіри.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: дуже р= ідко – міалгія.

Порушення загального стану та реакції у місці введення: часто = – реакції у місці ін’єкційного введення препарату; рідко – набряк.

Метаболічні та аліментарні розлади

Тяжкі епізоди гіпоглікемії, особливо якщо вони виникають неодноразово, можуть стати причиною ураження нервової системи. Тривала або тяжка гіпоглікемія може становити загрозу д= ля життя хворого.

У багатьох пацієнтів появі симптомів, що свідчать про недостатнє надходження глюкози до тканин голов= ного мозку (нейроглікопенія), передують ознаки адренергічної контррегуляції. Як правило, чим більше та швидше знижується рівень цукру в крові, тим більш вираженою є адренергічна контррегуляція та інтенсивніше проявляються характерні симптоми.=

Розлади з боку імунної сис= теми

Реакції гіперчутливості негайного типу на інсулін виникають рідко. Проявами таких реакцій на інсу= лін (у тому числі на інсулін гларгін) або допоміжні речовини можуть бути генералізовані реакції з боку шкіри, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, гіпотензія і шок, які можуть становити загрозу для життя хворого.

Введення препаратів інсулі= ну може зумовити утворення антитіл до нього. Під час клінічних випробувань у групах пацієнтів, які отримували лікування НПХ-інсуліном та інсуліном гларгіном, утворення антитіл, що перехресно реагували з людським інсуліно= м, спостерігалося з однаковою частотою. У поодиноких випадках через наявність антитіл до інсуліну може виникати потреба у корекції дози, щоб попередити= виникнення гіпо- або гіперглікемії.

Розлади з боку органів зор= у

Значна зміна рівня глюкози= у крові може спричинити тимчасове порушення зору внаслідок тимчасової зміни тургору та порушення рефракції кришталика.

Ризик прогресування діабетичної ретинопатії зменшується при досягненні тривалої нормалізації рівня глюкози у крові. Однак інтенсифікація інсулінотерапії із раптовим покращенням глікемічного контролю може супроводжуватися тимчасовим погіршенням перебігу діабетичної ретинопатії. У хворих на проліферативну ретинопатію, особливо у тих, яким не проводилася фотокоагуляція, епізоди тяжкої гіпоглікемії можуть призвести до виникнення тимчасової втрати зору= .

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин

Як і при застосуванні будь-яких інших препаратів інсуліну, у місці ін’єкційного введення можуть виникати розлади шкіри та підшкірної клітковини – ліподистрофія та а= мілоїдоз шкіри, внаслідок чого швидкість всмоктування інсуліну у місці ін’єкції зменшується. Постійна зміна місця ін’єкції в межах ділянки ін’єкції може = допомогти зменшити або запобігти цим реакціям (див. розділ «Особливості застосуванн= я»).

Порушення загального стану= та реакції у місці введення

До реакцій, що виникають у місці введення, належать почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив’янка, припухлість або запалення. Більшість нетяжких реакцій на інсулін, які виникають в місці введення препарату, зазвичай минають упродовж періоду в= ід кількох днів до кількох тижнів.

Зрідка інсулін може призво= дити до затримки в організмі натрію та появи набряків, особливо у випадках, ко= ли завдяки посиленню інтенсивності інсулінотерапії вдається покращити глікемічний контроль, який до цього не був адекватним.<= /p>
Діти та підлітки

Загалом профіль безпеки препарату у дітей (до 18 років) не відрізняється від його профілю безпеки у дорослих пацієнтів.

У звіт= ах про побічні реакції, отриманих під час постмаркетингового спостереження,<= /span> повід= омлялося про частіше виникнення реакцій у місці введення препарату (біль у місці введення препарату, реакція у місці введення препарату), а також реакцій з боку шкіри (висип, кропив’янка) у дітей та підлітків (≤ 18 років) порівняно із дорослими.

Дані досліджень з безпеки застосування лікарського засобу дітям віком до 2 років наразі відсутні.

Повідомлення про підозрюва= ні побічні реакції

Повідо= млення про підозрювані побічні реакції після схвалення лікарського засобу дозвільними органами є важливою процедурою. Це дає змогу здійснювати постійний моніторинг співвідношення користі/ризику застосування цього лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через систему фармаконагляду.

&= nbsp;

Термін придатності.= =

Картри= джі – 2 роки.

Флакон= и – 2 роки.

Термін придатності після першого використання картриджа

Термін придатності препарату у картриджі після відкриття – 28 діб= за умови зберігання при температурі не вище 25 °C. Захищати від перегрівання та прямих сонячних променів.

Картри= джі, які використовуються, не слід тримати у холодильнику.

Термін придатності після першо= го відкриття флакона

Термін придатності препарату у флаконі після відкриття –= 28 ді= б за умови зберігання при температурі не вище 25 °C. Захищати від перегрівання та п= рямих сонячних променів. Зберігати флакон у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Рекоме= ндується зазначати на етикетці дату першого відкриття флакона.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці!

Невідкриті картриджі

Зберігати при температурі від = +2 °C = 8 °C (у холодильнику). Не заморожувати!

Не допускати контакту з морозильним відділенням або накопичувачами холоду.

Зберігати картридж у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Картриджі після першого використання

Умови зберігання див. у розділі «Термін придатності».

Невідкриті флакони<= /span>

Зберігати при температурі від = +2 °C до +8 °C (у холодильнику). Не заморожувати!

Не допускати контакту з морозильним відділенням або накопичувачами холоду.

Зберігати флакон у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Флакони після відкриття <= /o:p>

Умови зберігання див. у розділі «Термін придатно= сті».

&= nbsp;

Несумі= сність.

Цей лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаков= ка. <= /o:p>

По 10 мл у флаконі. По 1 флакону в пачці.=

&= nbsp;

Категорія відпуску. За рецептом.

&= nbsp;

Виробн= ик.

Біокон Байолоджикс Лімітед. Biocon Biologics Limited.

АТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження = його діяльності.

Блок № В1, В2, В3, Q13 оф = Q1 енд W20 та Юніт S18, Фь= орст Флоор, Блок В4, Спеціальна економічна зона, Ділянки №: 2, 3, 4 та 5, Фаза= ІV, Боммасандра - Джігані Лінк Роуд, Боммасандра Пост, Бенгалуру - 560 099, Індія.

Block No. <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:TimesNewRomanPSMT'>В1, В2= , В3, Q13 of Q1 and W20 & Unit S18, 1st Floor, Block B4, Special Economic Zone, Plot No: 2, 3,= 4 & 5, Phase IV, Bommasandra - Jigani Link Road, Bommasandra Post, Bengaluru<= /span> - 560 099, India.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.<= /o:p>

&= nbsp;

= АЙЛАР® = (ILAR®) &= nbsp;

= АЙЛАР^®

= (ILAR^®)

&= nbsp;