ІНСТРУКЦІЯ <= /p>

для медичного застосування лікарсь= кого засобу

ЕЗОмепразол-= МБ

(ESomeprazole-= MB)

Склад:

діюча речов= ина: esomeprazole;

1 флакон містить езомепразол натрію еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса або порошок від білого до майже білого кольору.

Фармакотерапевтич= на група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Езомепразол. Код АТХ А02В С05. =

Фармакологічні властивості.=

Фармакодинаміка.=

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічн= ому спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. І R-, і S= -ізомери омепразолу мають подібну фармакологічну активність.

Місце та механізм дії<= /i>=

Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюється на активну форму у сильно кислому середови= щі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н⁺= К⁺-АТФ-азу – кислотну помпу – та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового = соку

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 4= 0 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище      4 зберігався відповідно в середньому про= тягом 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів із симптоматичною ГЕРХ (гастроезофагеальною рефлюксною хворобою). Ефект подібний незалежно від того, застосовується езомепразол перорально чи внутрішньовенно.=

За допомогою AUC як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

При внутрішньовенному введенні езомепразолу здоровим добровольця= м у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю 23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та вище= 6 зберігався відповідно в середн= ьому протягом 21 години та                 11-13 годин протягом 24-годинного інтервалу.= =

Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти <= /span>

При пероральному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93 % – через 8 тижнів лікування.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа або ІІб (9 %, 43 %,    38 % та 10 % відповідно) за Форрестом рандомізували до груп застосування препарату езомепразол (n=3D375), або плацебо (n= =3D389). Пі= сля ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату= Езомепразол= -МБ у дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9 % у групі прийому езомепразолу та 10,3 % у групі плацебо. Чере= з 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому езомепразол= у та плацебо становила відповідно = 7,7 % та 13,6 %.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кис= лоти

У період лікування антисекреторними препаратами рів= ні гастрину у сироватці крові зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку.

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних кл= ітин, можливо, пов’язане зі збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період довготривалого лікування пероральним езомепразолом.=

На тлі довготривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами відзнача= лося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, ма= ють доброякісну та оборотну природу.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-як= их причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та = Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, – можливо, також Clostridium difficile.

Діти

Результати, отримані у ході досліджень з участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг= /кг у немовлят віком < 1 місяця і 1-11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу з внутрішньостравохідним рН <4.

Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до того, що спостерігався у дорослих.

Фармакокінетика.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Осн= овна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповід= ає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.

Нижченаведені параметри відображають переважно фармакокінетику <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>в осіб із функціональним CYP2C19 ферментом, тобто швидких метаболізаторів.

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/годину після разов= ої дози та приблизно 9 л/годину після повторного застосування. Період напіввиведення препарату із плазми становить приблизно 1,3 години при повторному застосуванні 1 раз на добу. Загальна експозиція (AUC) зростає при повторному застосуванні езомепразолу. Це зростання залежи= ть від дози та призводить до утворення нелінійної залежності між дозою та AUC п= ісля повторного застосування. Така залежність від часу та дози зумовлена зниженн= ям пресистемного метаболізму та системного кліренсу, спричиненого, очевидно, пригніченням ферменту CYP2C19 е= зомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами, і тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні 1 раз на добу не спостерігається.= =

При повторному застосуванні препарату в дозах 40 мг у вигляді внутрішньовенних ін’єкцій середня максимальна концентрація його у плазмі крові становить приблизно 13,6 мкмоль/= л. Середня максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизно на 30 %) загал= ьної експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно з пероральним прийомом. Відзначено лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг а= бо 120 мг) із подальшим його введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкіст= ю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом       23,5 години.=

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового сок= у. Майже     80 % пероральної дози езомепразо= лу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – з калом. Менше 1 % початкової<= /span> сполуки виводиться із сечею.=

Пацієнти особливих груп

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу, = імовірно, каталізується переважним чином CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг= 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % вищою у повільних метаболізаторів, н= іж в осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазм= і крові була підвищена приблизно на 60 = %. Подібні відмінності спостерігалися і при внутрішньовенному введенні езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.=

Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється в осіб літнього віку (71-80 років).

Після одноразового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг серед= ня загальна експозиція у жінок приблизно на 30 % вища, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату 1 раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями фун= кції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає вдвічі. Тому пацієнтам із ГЕРХ та тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушень функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/годину протягом 71,5 го= дини може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні = 1 раз на добу.=

Не проводили досліджень з участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а= ле не за виведення основної сполуки, змін метаболізму не очікується у пацієнті= в із порушенням функції нирок.

Клінічні характеристики.

Показання.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>=

Дорослі

· Антисекреторна терапія у разі, коли немо= жливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: =

-&nb= sp; гастроезофа= геальна рефлюксна хвороба у пацієнт= ів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;

-&nb= sp; лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобам= и (НПЗЗ);

-&nb= sp; попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.

<= span style=3D'mso-list:Ignore'>· Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування= гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти віком від 1 до 18 років<= o:p>

· Антисекрето= рна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: = =

= - гастроезофа= геальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/а= бо тяжкими симптомами рефлюксу.

Протипоказання.<= /i>

Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин цього лікарського засобу.=

Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими зас= обами та інші види взаємодій.

Дослідження взаємодії проводили лише у дорослих пацієнтів<= /span>.=

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від р= Н

Пригнічення шлункової секреції на тлі терапії езомепразолом та іншими= ІПП (інгібітор протонної помпи) може призводити до послаблення або посилення всмоктування лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівня рН шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що зменшують кислотність шлункового соку, всмоктування таких препаратів як кетоконазол, ітраконазол та ерлотиніб, може послаблюватися, а всмоктув= ання дигоксину – посилюватися у період застосування езомепразолу. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців біодоступність дигоксину зростала на 10 % (до 30= % у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак, слід дотримуватися обережності = при застосуванні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.= =

Відзначена взаємодія омепразолу із деякими інгібіторами протеази. Кліні= чна значущість та механізми цих взаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового соку у період терапії омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії можливі через пригніч= ення CYP2C19. Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначало= ся при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо застосовувати ці препарати не рекомендується. Супутнє застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло = значне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, C_max та C_min приблизно на 75 %). Підвищення дози атазанавіру = до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Супутнє застосування омепразолу (20 мг на добу) з атазановіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здор= ових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг = 1 раз на добу без застосуванн= я омепразолу в дозі 20 мг<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'> на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, C_max та= C_min нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, C_max та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 – на 75-92 %.=

Підвищення концентрації саквінавіру (що застосовували одночасно з ритонавіром) у сироватці крові (80-100= %) спостерігал= ося при супутньому застосуванні омепразолу (в дозі 40 мг на добу). Омепразол у дозі 20 мг на добу не вплива= в на експозицію дарунавіру (що застосовували одночасно з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Езомепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром або<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> окремо). Застосування омепразол= у в дозі 40 мг/добу не змінювало експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавір= ом). Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу супутньо застосовувати езомепразол та атазанавір= не рекомендується, а супутнє застосування езомепразолу та нелфінавіру протипоказане.

Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19

Езомепразол пригнічує CYP2C19 – основний фермент, що метаболізу= є езомепразо= л. Тому при поєднанні езомепразол= у з лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо концентрації цих препаратів у плазмі можуть зрос= тати і може бути потрібним зменшення їх доз. Супутній пероральний прийом 30 мг езомепразолу призводив до зниження клірен= су субстрату CYP2C19 діазепаму на 45 %. При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу та фенітоїну мінімальні концентрації феніто= їну у плазмі крові хворих на епілепсію зростали на 13 %. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну у плазмі крові на початку терапії езомепразолом та при = її припиненні. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) спричиняло зростанн= я C_max та AUC_τ вориконазо= лу (субстрату CYP2C19) відповідно на 15 % та 41 %.=

При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин у рамках клінічного досліджен= ня, час зсідання крові залишався у межах інтервалу припустимих значень. Однак, у постмаркетинговий період на тлі застосування перорального езомепразолу були відзначені кілька окремих випадків клінічно значущого підвищення МНС при супутньому застосуванні цих препаратів. Рекомендується проводити моніторинг на початку та наприкінці супутнього застосування езомепразолу та варфарину або інших кумаринових похідних.

При одночас= ному застосуванні езомепразолу повідомляли про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові.

Омепразол, як і езомепразол, є інгібітором CYP2C19. У здорових добровол= ьців у ході перехрес= ного дослідження застосування омепразолу в дозі = 40 мг призводило до зростання C_m=
ax та AUC цилостазолу відповідно на 18 % та 26 %, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 %.

Супутній пероральний прийом 40 мг езомепразолу = та цизаприду у здорових добровольців призводив до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 %, а періоду напіввиведення (t= _{1/2<=
/sub>) – на 31 %,
але значного підвищення максимальної концентрації цизаприду у плазмі крові
відзначено не було. Невелике подовження інтервалу QТc, що відзначалося при застосуванні
цизаприду окремо, не збільшувалося при застосуванні цизаприду у комбінації з
езомепразолом.}

Було показано, що езомепразол клінічно значуще не впливав на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Дослідження взаємодії in vivo із застосуванням форми препарату д= ля внутрішньовенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/годину) не проводи= ли. Вплив езомепразолу на лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19, на тлі = такого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом три<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>денного періоду внутрішньовенного введення препарату слід пильно стежити щодо розвитку небажаних явищ.= =

Під час перехресного клінічного дослідження кло= підогрел (у навантажувальній дозі 300 мг із подальшим застосуванням по 75 мг/добу) з= астосовували окремо та у поєднанні з омепразолом (по 80 мг одночасно з клопідогрелем) протягом 5 днів. Експозиц= ія активного метаболіту клопідогрелу зменшилась на 46 % (день 1) та 42 % (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу. Середня величина пригнічення агрег= ації тромбоцитів при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу зменшил= ася на 47 % (через= 24 години) та 30 % (день = 5). Інше= дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелу = та омепразолу в різний час не усувало їх взаємодії, що, вірогідно, зумовлено пригнічувальним впливом омепразолу на CYP2C19. <= /span>У ході обсерваційних та клінічних дослі= джень отримано суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору значних серцево-судинних подій.

Невідомий механізм

При застосуванні метотрексату разом із ІПП його рівні підвищувалися у деяких пацієнтів. Може бути потрібне тимчасове припиненн= я прийому езомепразолу п<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>ри застосуванні метотрексату у великих дозах.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг двічі= на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3А4 може призводити до зростання експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280= %. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак, вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показа= не довготривале лікування.

Препарати, здатні стимулювати CYP2C19 чи CYP3А4 або обидва ці ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть знижувати концентрації езомепразол= у у сироватці крові шляхом посилення його метаболізму.

Особливості застосування.

У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки езомепразол може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені = Salmonella та = Cаmpylobacter (див. розд= іл «Фармакодинаміка»).

Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов’язков= им, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанаві= ру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо= пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну в організ= мі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В₁₂_{при довготривалій терапії.<=
/o:p>}

Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом= (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаєм= одій»). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Як запобіж= ний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.=

Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепраз= ол, протягом щонайменше 3 місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.

Пацієнтам, для яких передбачаєт= ься тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чи препаратами, здатними спричиняти гіпомагнієм= ію (наприклад з діуретик= ами<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>), доцільним може бути вимірюван= ня рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважн= о у пацієнтів літнього віку або з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібіт= ори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякою мірою це підвищення може = бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопоро= зу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних керівництв; також їм = слід отримувати належну= кількість вітаміну D та кальцію.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цьо= го уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п’ять днів до вимірювання рівня CgA.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/до= зу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності а= бо годування груддю.

Дані щодо застосування езомепразолу у період вагітності обмежені. Дослідження на тваринах не виявили<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> прямого або<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> опосередкованого шкідливого впл= иву на ембріофетальний розвиток. Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив= на вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. Призначати Езомепразол= -МБ вагітним жінкам слід з обережністю.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень з участю жінок, які годують груддю, не п= роводили. Тому Езомепразол= -МБ не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість ре= акції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.=

Малоймовірно, щоб Езомепразол-МБ впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Пацієнтів слід проінформувати про те, що під час лікування препаратом можуть спостерігатися побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.=

Спосіб застосування та дози.<= /o:p>

Дозування

Дорослі=

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення =

Пацієнтам, які не можуть приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20-40 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів,= які одержують симптоматичне лікуван= ня рефлюксної хвороби, становить 20 мг 1 раз на добу.=

При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна до= за становить       20 мг 1 раз на добу. Для запобігання ви= разкам<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначати лікарський засіб у дозі = 20 мг 1 раз на добу.

Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення = є короткотривалим, пацієнт= ів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомога швид= ше.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічн= ого лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої ки= шки

Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводити 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжувати введ= ення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю     8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин).=

Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допом= огою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

Спосіб застосування

Інструкції з приготування відновленого розчину наведені у даному роз= ділі нижче («Інструкц= ії з застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін’єкції<= /i>

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’є= кції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

Доза 20 мг=

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/= мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини= . Невикористаний розчин слід утилізувати.

Інфузії<= o:p>

Доза 40 мг=

Відновлений розчин вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфу= зії тривалістю          10-30 хвилин. Невикористаний роз= чин слід утилізувати= .=

Доза 80 мг

Відновлений розчин вводити у вигляді тривалої внутрішньове= нної інфузії протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/год=

Відновлений розчин вводити у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години (розрахована швидкість інфузі= ї 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Терм= ін придатності»).

Порушення функції нирок

Для пацієнтів із порушеням функції нирок корекція дози не є необхідною. Оскільки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ = «Фармакокін= етика»).

Порушення функції печінки

ГЕРХ: пацієнтам із легк= ими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу препарату Е= зомепразол-МБ 20 мг (д= ив. розділ «Фармакокінетика»).

Виразки, що кровоточать: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна; п<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'>ацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози препарату Езомепразол= -МБ для інфузій 80 мг подальше введ= ення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 4 мг/год= ину протягом    71,5 години може бути достатнім (див. розді= л «Фармакокін= етика»).=

Пацієнти літнього віку

Корекція дози не потрібна.

Діти

Дозування

Діти віком 1-18 років

Як засіб для пригнічення шлункової секр= еції у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий

Пацієнтам, які не можуть приймати препарат перорально, у рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально 1 раз на добу (дози вказані у таб= лиці нижче).

Зазвичай лікування за допомогою препарату для внутрішньовенного введення має тривати недовго і пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікар= ського засобу якомога швидше.

Рекомендовані дози езомепразолу для внурішньовенного введення=

Вікова група

Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту

Симптоматичне лікуван= ня ГЕРХ

1-11 років=

Маса тіла < 20 кг: 10 мг 1 раз на добу

Маса тіла ≥ 20 кг: 10 або 20 мг 1= раз на добу

10 мг 1= раз на добу

12-18 років

40 мг 1= раз на добу

20 мг 1= раз на добу

Спосіб застосування

Інструкції для приготування відновленого розчину наведені у даному роз= ділі нижче («Інструкц= ії для<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін’єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’є= кції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

Доза 20 мг=

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/= мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин слід утилізувати.

Доза 10 мг<= /u>

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикори= станий розчин слід утилізувати.

Інфузії<= o:p>

Доза 40 мг=

Відновлений розчин вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфу= зії тривалістю          10-30 хвилин. Невикористаний роз= чин слід утилізувати= .

Доза 10 мг

Чверть відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфу= зії тривалістю              10-30 хвилин. Невикористаний роз= чин слід утилізувати.=

Інструкції для<= /i> застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявн= ість часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Роз= чин призначений лише для одноразового застосування.=

Якщо весь відновлений вміст флакону не потрібен, невикористаний розчин = слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Розчин для ін’єкцій по 40 мг

Готувати розчин = для ін’єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування до флакону езомепразолу 40 мг.=

Відновлений розчин для ін’єкцій прозорий та безбарвний або злегка жовтуватого кольору.=

Розчин для інфузій по 40 мг

Готувати розчин = для інфузій, розчиняючи вміст 1 флакона езомепразолу 40 мг у до 100 мл =      0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Розчин для інфузій по 80 мг

Готувати розчин = для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у до <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>     100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Відновлений розчин для інфузій прозорий та безбарвний або злегка жовтуватого кольору.=

Діти.

Застосовувати дітям віком від 1 року як засіб для антисекрето= рної терапії у разі, коли п= ероральний прийом препарату неможливий.

Передозування.

Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений. Симптомами= , що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 го= дин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол-МБ знач= ним чином зв’язується з білками плазми крові і тому погано виводиться за допомо= гою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікуванн= я та вжити загальних підтримуючих заходів.

Побічні реакції.=

Нижченаведені небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювал= ися у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральному <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'>або<= span lang=3DRU style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-fareast-language:RU'> внутрішньовенному застосуванні,= а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподілені за категоріями за частотою: дуже часто = (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 - < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 - < 1/100); рідко (≥ 1/10000 - < 1/1000); дуже рідко     (< 1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної систе= ми

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, наприклад, гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактич= ні реакції/шок.

З боку метаболізму та харчування

Нечасто: периферичний набряк.

Рідко: гіпонатріємія.

Невідома частота:<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU'> гіпомагніє= мія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелюва= ти із гіпокальціємією.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.<= o:p>

Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.

Дуже рідко: агресія, га= люцинації.

З боку нервової системи<= /o:p>

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: порушення смакових відчуттів.

З боку органів зору

Нечасто: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги<= o:p>

Нечасто: вертиго.

З боку органів дихання, грудної кл= ітки та середостіння

Рідко: бронхоспазм.

З боку травної системи=

Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.

Невідома частота: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто: збільшення рівня печінкових ферментів.

Рідко: гепатит із жовтяницею або = без неї.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із попередньо наявною хворобою печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: реакції у місці введення*.

Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.<= /o:p>

З боку скелетної мускулатури та сполучної тканини

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної сист= еми

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів повідомлялося про ниркову недостатність.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз=

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місці введення<= /o:p>

Рідко: нездужання, посилене потовиділення.

*Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин). У програмі доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незна= чна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції. Результати доклінічного дослідження вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов’язане з концентрацією.

Незворотні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньове= нної ін’єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлений.

Педіатрична популяція

Рандомізоване відкрите міжнародне дослідження б= уло проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом        4 днів при введенні 1 раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»). Всього до оцінки безпеки засобу = було залучено 57 пацієнтів (8 дітей у віці 1-5 років). Дані з безпеки препарату узгоджуються з відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.=

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, в захищен= ому від світла місці при температурі не вище  =      25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Відновлений розчин хімічно та фізично стабіл= ьний протягом 12 год при зберіганні при температурі не вище 30 °С. З мікробіологічної точки зору відновлений розчин необхідно використати негайн= о.

Несумісність.

Не застосовувати розчинники, не зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».                 Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка.

По 40 мг препарату у скляному флаконі, закупореному гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття.=

По 1 флакону у пачці з картон= у.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ІММАКУЛ ЛАЙФСАЙЄНСИЗ ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД

IMMACULE LIFESCIENCES PRIVATE LIMITED

Місцезнаходження виробника та адре= са місця провадження його діяльності.

Вілледж Тантевал, Ропар Роад, Налагар, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія

Village Thanthewal, Ropar Road, Nalagarh, District Solan, Himachal Pradesh, IN 174101, India

Заявник.

М.БІОТЕК ЛІМІТЕД

M.BIOTECH LIMITED

Місцезнаходження заявника.

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9= ГИ, Суррей, Велика Британія.

Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW= 20 9HY, Surrey, United Kingdom.=

<= /span>